Фан-фікшн

Викладаємо цікаві доповнення до книг.

– РОЗДІЛ ПЕРШИЙ –
Спогад перед відльотом

Дощ барабанив своїми важкими краплями по вікнах, густий туман просочувався у всі щілини, було дуже сумно і вогко…
Віктор Крум сидів на ліжку в хлопчачій спальні і дивився на мокре скло, на воду, яка по ньому стікала вимальовуючи у його уяві дивні образи…
Він поринув у спогади…

Йому п’ять років, це перший спогад відколи він себе пам’ятає. Крум літав на іграшковій, його першій мітлі, яка навіть на метр не відривалась від землі.
З дверей кулеподібного будинку його покликала мама:
– Вікторе, пора вечеряти! – Вона була низькою, худорлявою жінкою, її очі бігали у різні боки, хвилювання посилювалось.
Віктор повернув мітлу на сто градусів і полетів до будинку, у теплій кухні палало полум’я, на маминому обличчі блистіли сльози, її повідомили що загинув Вікторів батько…
Далі у пам’яті усе було якесь нечітке, розпливчасте…

Йому уже одинадцять, він у їдальні і у руках стискає лист із Думсленґу. Віктора зарахували на перший курс і через п'ятнадцять хвилин він поїде чи піде, чи може полетить туди, але це йому ще невідомо.
Він із деякими своїми однолітками підійшов до пам’ятника першому директорові Думсленґу, він тримав у руці жезл інкрустований смарагдами та рубінами. Діти підійшли до нього, торкнулись до його чоботів і рівно о дев’ятнадцятій годині летиключ спрацював, так це був семе він. Віктор відчув ніби його щось схопило в районі пупа, все навкруги закрутилось…
І він із друзями опинився у просторій залі де уже було повно народу. Усі юрмилися коло невеличкої сцени. На ній стояв поважний професор, який викликав першокурсників за алфавітним порядком. Кожен виходив на сцену, торкався кулі з якої вистрілювали назви гуртожитків. Їх було три: Білий факультет із поглибленим вивченням білої магії або БіФаЗПог, Темний факультет із поглибленим вивченням темних мистецтв або ТеФазПоТ і Змішаний без поглиблень або ЗміБеПо. Найпрестижніший був Біфазпог, сюди усі хотіли попасти, а Змібепо навпаки, як жартували учні: «Для тормозів!» Проте більшість туди попадала!
І от Крумова черга, він вийшов на сцену і доторкнувся до кулі. Вона засвітилась тьмяно-оранжевим і випустила його гуртожиток! Це був – Біфазпог! Радості Віктора не було меж…

Він сидить у бібліотеці і дивиться на хвилясте волосся дівчини, яка схилилась над товстелезною книгою з Числомалогії. Це була Герміона – краща подруга Гаррі Поттера, хлопчика що вижив і вона йому була не байдужою…
Він пам’ятав це ніби все сталось вчора. А далі був бал і довге важке прощання…

Листок перед очима розпливається,
голова крутиться
– останній екзамен
, щей з
БЛОКОЛОГІЇ !!!....

Дивне марево зникло,
він знову на ліжку
сидить і чекає
на свою мітлу, яку
має принести ельф
домовик із шкільного музею
де вона зберігалась поки Крум не літав.


– РОЗДІЛ ДРУГИЙ –
Відліт, Лунатичка, Мімблентонія,
ворог Близнюків та Приліт

Ельфа звали Дрінкі, він був дуже гордий бо колись служив відомій французькій сім’ї Делякур. Звичайно до того, як його звільнила Габріель. Вона була великою прихильницею ССЕЧА (Спілка Співдружності Ельфів домовиків Чорноробів Англії), навіть очолювала її Французький відповідник. Тай Круму ідеї Герміониної організації дуже подобались, а вона у цей час зв’язала нову шапочку…
Ельф подав мітлу Вікторові:
– Дрінкі, паничу, вибачається! – після цих слів він почав лупцювати себе мітлою. – Дрінкі ніс мітлу сімнадцять секунд, а міг і за шістнадцять, паничу!!! – Його лице було, як помідор, він явно не бажав, щоб хтось дізнався про причини його затримки…
– Нічого, як би ти прийшов секундою раніше ти б відірвав мене від важливих спогадів, - хоч у цих словах було чути сарказм, адже секунду назад Віктор згадував блокологію.
Та ельфа це не засмутило, навпаки він повеселішав, вуха його піднялись на сім, а може на всі вісім сантиметрів. Очі бузкового кольору заблистіли і з них полилися сльози радості…

А тим часом Луна вдивлялась у зоряне небо Англії, шукаючи сузір’я Оріона. Екзамен з астрономії добігав кінця, а вона ще й половини на зоряній карті не позначила! А все через екзамен з догляду за магічними істотами:
– Все таки треба було написати про упирів, а не про шведських зім’яторогих хропачів! Ці екзаменатори навіть не знають про них! – Обурено прошептала вона.

Невіл лежав на ліжку і думав про нову Мімбулс Мімблентонію, бо його бабця не підлила минулу і та всохлась і стала подібною до підсмаженого квашеного огірка!

А злісний ворог близнюків – Філч, ніяк не міг розібратися із «Відьмацькими витівками Візлі».
Ніхто навіть не думав, що у цю ніч може статись щось жахливе!...

Уже на мітлі Крум побачив змоклу сову, яка летіла до нього із пергамент. Він узяв записку у сови, на ній було нашвидкуруч нашкрябано одне речення:
Дамилдора убив Снейп, потім ще напишу. Герміона

У цю ж секунду про це дізналась Луна, її завжди подивоване обличчя набрало маразматично-параноїдального виразу жаху!

Невіл почав метатися по спальні.

Філч застиг не місці.
– Прилетіли… - буркнув він.











– РОЗДІЛ ТРЕТІЙ –
Чо, Боунз, Герміона

Вона риадала. ЇЇ сльози падали на реферат із віщування. Він настільки розмок, що у руках зразу рзлізсся
і залишив мокрі плями на спідниці Чо.
– Дамблдор помер?! Ні! Цього не може БУТИ! ЩЕДРИК, А ТЕПЕР І ВІН! НІ-І-І!
– Не плач! – Промовив Захаріс Сміт і насилу усміхнувся.
– ЯК Я МОЖУ НЕ ПЛАКАТИ! ТИ ЩО УСЕ ЗАБУВ?!
НАВІТЬ НАШУ АРМІЮ, ЯКУ МИ ЙОМУ ПРИСВЯТИЛИ?! І… ТА… ТА ВЗАГАЛІ, ЯК ТИ МОЖЕШ УСМІХАТИСЬ?! – Чо шморгнула носом і вийшло із класу захлопнувши за собою двері.
Збігши гвинтовими сходами вона вперлась у